Вітаю! Наша компанія нарешті вирішила започаткувати власний публічний блог, що не може не радувати. Сподіваюсь, що всім буде цікаво поглянути на компанію через призму особистостей, котрі в ній працюють. Всіх бажаючих запрошуємо зареєструватись та стати нашими постійними дописувачами!

Власне, корпоративний блог ми прагнули запустити вже дуже давно, технічна реалізація була готова ще місяць тому, з’явились перші офіційні пости, а я все не міг змусити себе почати сюди писати. З одного боку велика відповідальність – почав писати, треба робити це регулярно. З іншого боку потрібно натхнення. А його все не було.

І от на минулому тижні я поїхав у відряждення до нашої львівської філії автомобілем і … доїхав за 5 годин анітрохи не втомившись, отримавши величезне задоволення від розглядання пейзажів навколо, не намагаючись постійно когось обігнати на однополосній смузі і не підстрибуючи на ямах. Зважаючи на те, що мандрую автомобілем Україною я досить часто, маю вам сказати – Є ЧИМ НАДИХНУТИСЯ!

Тоді як раніше найкращою ділянкою дороги Київ – Львів була частина до Житомира, зараз все стало навпаки. Від Житомира до Львова, а далі я так підозрюю і до Чопа, лежить новісінький асфальт, до того ж з нічною розміткою, яка світиться у темряві. Дві нові розв’язки на окружній Житомира, так само дві на окружній Рівного – красивенні та зручні! І нехай все це на кредит, наданий нам західним банком, нехай будівництво велося іноземними компаніями, а контроль якості та витрат виконували німці та англійці, для мене, як для користувача, важливий результат.

У розвинутих країнах нормою є дачні ділянки, що розташовані за 1-2 години, а у США і 4-5 годин їзди від місця проживання. І мандрувати туди комфортно і приємно, саме за рахунок якісних доріг. Наш дачний будинок, що дістався у спадок від бабусі з дідусем, знаходиться на Західній Україні. Автомобіль з’явився у 2005му і з того часу я мріяв про подорожі туди, які б не перетворювались на екстремальне водіння, коли кожні 5 годин треба викручувати спітнілу майку і лікувати нерви.

Мрія здавалась нездійсненною, зважаючи на наші реалії. Єдиною надією було купити компанію, котра будує дороги, і вирішувати свою проблему самотужки, після “виходу на пенсію” з ГЛ ;-) А от пройшло 6 років і мрія здійснилася!

Виходить, деколи досить просто мріяти. Виходить, що і в Україні мрії збуваються. Виходить, можемо, якщо захочеться!!!

Я впевнений, що всі ми здатні мріяти і тим негайно перетворити Україну на країну мрій. А якщо ще об’єднаємо зусилля і попрацюємо, то може Україна і стане Країною Нашої Мрії ще за нашого з вами життя?

От у мене є одна велика мрія – жити в такій Україні, де можна не боятись, що діти захочуть звідси поїхати тому, що ми країна третього світу, в якій для них немає достойного майбутнього та можливості самореалізуватись та бачити навколо щасливих людей. Малайзія довела, що розвинутою країною можна стати за 30-40 років. Я мрію за 25!

А про що мрієш ти?